Чому мені сниться, як знову і знову
Гуляєм з тобою по рідному Львову?
Там пахне весною і сонце сідає
На березі річки, якої немає.
І дивляться леви на тебе ласкаво,
І варять бажання із запахом кави.
І вільно на розі між пеклом і раєм.
У Львові так просто своє не вмирає!
Є, є
Дихає місто весни моє.
Є, є
Місто весни моє.
Бентежне століття загоює рани,
Ще до повноліття тут всі ветерани.
Наповнене світлом минуле прощає,
Чомусь тут ніколи не хочеться чаю.
Не хочеться снігу, не хочеться слави —
Нехай дістається церквам з хоругвами.
Ми просто з тобою удвох погуляєм
На березі річки, якої немає.
Є, є
Дихає місто весни моє.
Є,є
Місто весни моє.
Чому ми не можем забути про зливи?
Мабуть, для героїв ми надто вразливі.
А стіни і леви нам не дозволяють
Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають
Ті сни, у яких я і знову, і знову
Гуляю з тобою по рідному Львову.
Там пахне весною і сонце сідає,
На березі річки, якої давно вже немає.
Є-е
Дихає місто весни моє.
Є-е
Місто весни моє.
